Всесвітній День вишиванки: від студентської акції до 100 країн
Щороку третього четверга травня відзначають Всесвітній день вишиванки. Але так було не завжди. Народилося свято в стінах Чернівецького університету імені Юрія Федьковича 15 років тому зі студентського флешмобу – група друзів вирішила прийти на пари у вишитих сорочках. І якщо тоді на них дивилися, мов на білих ворон, то вже за рік долучилися інші виші, міста, а нині вишиванки у цей день вдягають у понад сотні країн світу. А саме свято складається з сотень акцій та проектів.
Історія меншості. Світового масштабу
15 років тому студентка істфаку Чернівецького національного університету Леся Воронюк побачила на перерві друга Ігоря Житарюка у вишиванці. Іноді вона також одягала на пари вишиту сорочку.
«Треба розуміти, що тоді вишиті сорочки носила молодь проукраїнська, інтелігентна, прогресивна, але водночас прогресивні молоді люди – в меншості, а тому мають триматися разом. Це історія про якихось білих ворон», – згадує засновниця свята.
Історія білих ворон набула світового поширення не одразу. Спершу це була група студентів і кілька викладачів. Відтак до свята приєднувалися інші виші, міста, потім – країни. Через українську діаспору свято почало розростатися спершу на Італію, Францію, Німеччину, Канаду, тепер День вишиванки відзначають на всіх континентах, у понад ста країнах.
«Мені складно сказати, де нині не святкують День вишиванки. Його відзначають навіть в Антарктиді на нашій дослідницькій станції Вернадського. Навіть є відео миле: науковець у вишиванці записує привітання, повз нього проходить пінгвін, поки без вишиванки, – усміхається Леся. – Ми іноді жартуємо, що нам потрібно ще вишиванку передати на Марс через Айлона Маска, думаю, він візьме її з собою в перший політ. Все, про що ми жартували, за кілька років здійснювалось».
У 2011 році – на шостий рік свята – у вишиванку «вбрали» Чернівецький університет, а в самому місті встановили Рекорд України, зібравши 4189 осіб у вишиванках в одному місці.
У 2015 започаткували акцію «Подаруй вишиванку захиснику». Українським воїнам передали пів тисячі вишитих сорочок.
«Бувало, на початку двохтисячних люди, побачивши мене у вишиванці в транспорті, запитували: «О, а ви виступати їдете? У вас концерт?» Тобто одягати вишиту сорочку в будень чи без особливої причини було зовсім незвично. Але нам вдалося відновити в українців звичку одягати вишиванки. І зараз дивно побачити у День вишиванки людину не в сорочці. Пам’ятаю, як їду в метро і роздивляюся сорочки людей. І вони на мою дивляться. Ви зустрічаєтеся поглядами і всміхаєтеся. Ці усмішки, ці компліменти, це відчуття близькості по духу надихає», – розповідає співзасновник свята Олександр Ткачук.
У 2016 у вишиванку одягнули і Либідь, яка разом із братами стоїть на Майдані Незалежності. А ще протягом двох років в столичній підземці та на вулицях українських міст проводили публічні лекторії про історію українського строю.
Коли свято стало масовим, певне коло етнографів та музейчиків звинуватило організаторів Дня вишиванки в тому, що… зробили вишиті сорочки надто популярними.
«На їхню думку, вишиті сорочки мають бути в музеях, у скринях. Але дуже важливо виховувати суспільство загалом. Ми не робимо заходи «свої для своїх», а намагаємося працювати з широкою аудиторією. Розповідаємо про українську культурну спадщину цікаво і натхненно. Ми працюємо з етнографами, дослідниками, колекціонерами – каже Воронюк. – Маємо шалений запит із закордону. Звертаються, скажімо, з української недільної школи у Португалії чи організації українців ОАЕ, намагаються зорганізувати якісний культуринй захід про Україну. Ми допомагаємо. Важливо, щоб іноземці чули нашу версії нашої історії, а не нав’язану російською гібридною війною.
Вишиванка як скарб і частина світової культури
«Народжені у вишиванках» – одна з найстаріших акцій у рамках Дня вишиванки. Немовлятам, які народжуються третього четверга травня, дарують вишиті льолі не тільки в Україні, а й ще в 24 країні світу. Цьогоріч зокрема долучились Індія, ОАЕ, Угорщина, Кенія.
«Народжені у вишиванках» – це акція, яка будує українське майбутнє, – каже Ткачук. – Дитину ж сфотографують у цій сорочці, швидше за все, і вона, коли виросте, дізнається, хто вона, які були цінності в її родині, які цінності потрібно передавати далі. Маленькі українці народжуються не лише в Україні. Через наші посольства передаємо вишиванки українським малятам закордоном. Можливо, така сорочечка стане для них покликом крові повернутися на рідну землю. Але якщо вони залишаться закордоном, це будуть ті, хто підтримуватиме і просуватиме український інтерес».
Для того, аби вдягти в сорочечки новонароджених українців, по всій країні об’єднуються майстрині. Скажімо, в Краматорську організувала спілку вимушена переселенка з Ясинуватої Оксана Муравльова. Завдяки їй вишиті льолі дарують у пологових усієї Донеччини, а одну навіть передавали з ризиком для життя в тимчасово окуповану Ясинувату.
Крім того, організатори Всесвітнього дня вишиванки створили кіностудію «Диво», що займається виробництвом документальних фільмів. У 2016 презентували «Спадок нації». Під час зйомок зробили приголомшливе відкриття.
«Знайшли у Сокалі закопані вишиті сорочки. Так їх намагались врятувати українці під час переселення в ході операції «Захід». Чимало сорочок зотліло, але і багато таких, що вціліли. Ми потім ці сорочки демонстрували у Верховній Раді, – розповідає Леся. – І це було настільки несподівано, що це було справжнім шоком для київських етнографів, вони навіть закидали нам, що ми це вигадали як художній прийом для фільму, бо полотно не могло стільки пролежати під землею і вціліти. А воно змогло!»
Ця історія вразила й Олександра Ткачука.
«Українці будь-якою ціною намагались вберегти вишиті сорочки. До сорочок ставились як до скарбу. І ось тепер, якщо ворог наступатиме, чи зберігатиму я вишиванку, чи думатиму про своє життя? Пріоритети у цій парадигмі – базових цінностей. Але я одразу знаходжу відповідь уже в другій історії. Коли росіяни почали війну на сході України, українці, які вимушено виїжджали з окупованих території, теж із собою брали вишиванки як символ ідентифікації, усвідомлюючи, що можуть бути арештованими чи вбитими через це, і все одно ризикували, аби вивезти свої. Вони могли б не брати вишиванки, переїхати і купити на безпечній території. Але для них важлива ця спадковість, бо ці речі цінні через родинні зв’язки, – розповідає Олександр. – Вишиванка – це більше, ніж просто річ, це елемент національної пам’яті на рівні з мовою. Із часом люди переходять на українську. І так само з часом переосмислюють вишиту сорочку не просто як річ гардеробу».
Після «Спадку нації» світ побачили ще два фільми виробництва кіностудії «Диво»: «Соловей співає» (2019), «Ткацький шлях» (2020).
У 2018 році разом із Міністерством інформаційної політики та Міністерством закордонних справ організували дипломатичне прийняття. «Українські Амазонки» – проєкт, під час якого старовинні українські строї та вишитий одяг сучасних дизайнерів показували учасниці бойових дій, волонтерки, воєнні кореспондентки.
«Ми таким чином намагалися ще й показати роль жінки у сучасному суспільстві, роль жінки у війні і те, що війна на Сході не завершена. Це був захід на понад тисячу осіб, який відвідали дипломати, представники ОБСЄ, НАТО. Прийняття мало широкий резонанс в Україні та закордоном», – розповідає засновниця свята.
Того ж року в Чернівцях з’явився 20-метровий стінопис «Заставнівська красуня». І провели День вишиванки в Міжнародному аеропорту «Бориспіль» та всіх українських аеропортах – разом із прикордонниками проводили для іноземців, які прилітали до та відлітали з України, інформаційну кампанію про вишиті сорочки та культурну спадщину.
Цього року спільно із ГС «Музичний Батальйон» та ГС «Народний Музей України» в Києві ми відкрили пам’ятник Василю Вишиваному (Вільяму фон Габсбургу). «Встановлення пам’ятника Вишиваному – це важлива та непересічна подія, ми повертаємо історичну правду. Це наші методи оборони та наступу в гібридній війні, розпочатій Росією. Пам’ятники українським героям – це стовпи, що тримають наше українське небо. Чому Вишиваний і День вишиванки? Бо цей звитяжець продемонстрував носінням вишитої сорочки те, що вона є візуальним знаком української ідентичності, а вірність Україні довів своїми вчинками, – говорить засновниця Дня вишиванки та голова громадської організації «Всесвітній день вишиванки» Леся Воронюк. – Для нас сьогодні важливо розуміти, наскільки культурна спадщина є важливим ґрунтом, завдяки ній ми можемо чітко давати відповіді на запитання: «Хто ми?» і не піддаватись ворожій пропаганді. Культурна спадщина загалом і вишиті сорочки зокрема є нашою духовною бронею».
«Вишиті сорочки зокрема та культурна спадщина загалом – важливий інструмент культурної дипломатії. Ми знаємо грузинську кухню, японське аніме. Кожна сильна країна залишила слід у світовій культурі. І мені хотілось би, щоб і ми залишили цей слід. І нам вдається. – зауважує Олександр Ткачук. – Наприклад, українські вишиванки вже одягає прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо, королева Нідерландів Максима, світові знаменитості: Адель, Лана дель Рей, Річард Бренсон, Джекі Чан та інші. Впродовж останніх років до святкування Всесвітнього дня вишиванки долучаються головні офіси Facebook та Google. Іноземні дизайнери створюють цілі колекції з українською вишивкою: Gucci, Valentino, Гальяно. А це все означає, що вишиванка стає частиною світової культури».
