Наші проекти

Дипломатичне прийняття з нагоди Всесвітнього дня вишиванки (2018 р.)

Дипломатичне прийняття з нагоди Всесвітнього дня вишиванки у Мистецькому Арсеналі за участі українських військових, іноземних дипломатів та представників дипломатичних місій, високопосадових осіб, дизайнерів, колекціонерів, художників, культурних діячів. У жовтні 2019 року проект було повторено у Львівському аеропорту та Дніпропетровську та присвячено Дню українського захисника

“Спадок нації. Вишити, щоб вижити” – документальний фільм про вишиті сорочки

Ідея фільму полягає в тому, що вишиванка – не тільки одяг, але й символ та оберіг, який передається з покоління в покоління як найцінніший спадок, це не тільки матеріальна, а й духовна спадщина українців. Історія української вишиванки – це історія українського народу. З вишиванки, як з книги, можна зчитати, якими талановитими були і є українці, якими гарними були господарями та майстрами, скільки їм довелося стерпіти і вистояти, коли намагалися зруйнувати Україну і сам ген українства (заборона одягати вишиванки, виключення з університету, ув’язнення, заслання, позбавлення майбутнього…)

Вперше автори демонструють значення вишитої сорочки через призму людських історій. Ось тільки три, які показують духовно-історичну пов’язаність життя українця і вишиванки:

у 1947 році під час Голодомору вишиванки з Буковини вимінювали на зерно на Івано-Франківщині, таким чином врятувались цілі родини;

зв’язкова Романа Шухевича Ольга Ільків як політв’язень відбувала ув’язнення в Сибірі 12 років, єдиною розрадою стала вишита сорочка, яку ув’язнена вишивала із постільної білизни і досі зберігає як символ нескореності;

у 2014 році в час російсько-української війни члени луганського товариства «Просвіта», ризикуючи життям, вивозили через сепаратистські блок-пости найцінніше – свої вишиванки.

У кожному регіоні України вишита сорочка має інший орнамент, стиль вишивки, крій, та все ж вона для кожного є тим самим генетичним кодом. Пошуки єдиної, найціннішої сорочки поширилися на кожен етнокультурний регіон України, також відзнято матеріал в Канаді, Італії, ОАЕ, Німеччині, Росії.

Прем’єра фільму присвячена 10-річчю акції «Всесвітній день вишиванки».

Соловей співає. Доки голос має

Документальний фільм «Соловей співає. Доки голос має» є новаторським та монументальним дослідженням проблеми мовного питання в Україні.

Автори аналізують мовну ситуацію не в звичайній, поширеній формі протистояння політичних сил, а досліджують значно глибші причини та наслідки нинішньої конфронтації довкола української мови. Автори фільму намагаються знайти відповідь на запитання: «Чому спілкуватися в Україні 21 століття українською мовою для багатьох громадян є нонсенсом, чому ці громадяни відчувають відторгення та спротив?». Щоб відповісти на це запитання, творці докуменального фільму занурюються вглиб історії та досліджують, об’єктивно руйнують міфи, які століттями насаджувалися як єдина істина щодо меж, сфер носіїв української.

Як часто вам доводиться чути поширене «Какая разница, на каком языке», «Мова не має значення», «Українською спілкувались лише в селах», «Української ніколи не було в Києві»? Чи замислюється кожен з тих, хто ретранслює ці ідеї, що насправді вони були майстерно інтегровані в суспільну думку пропагаднами Російської імперії, Радянського Союзу, Російської Фередації? І головне – чи замислюються їх ретранслятори, навіщо? Якщо мова і насправді не має значення, тоді чому протягом багатьох століть кожен із загарбників українських земель намагався, в першу чергу, ліквідувати українськ мову, вдаючись до витончених методів лінгвоциду?

Автори фільму вперше в історії української документальної журналістики аналізують українське мовне питання через призму досвідів інших країн, зокрема Білорусі та Ізраїлю. Історія цих держав доводить думку про те, що мова була, і особливо гостро сьогодні є одним із головних факторів національної безпеки та цілісності кожної країни, а також вирішальним фактором у стані гібридної війни, в яку втягнуто Україну.
Новаторською особливістю фільму, присвяченому мовному питанню, є його добра, неагресивна тональність. Адже завдання, яке ставила перед собою творча група, не загострювати конфліктну ситуацію, а привернути увагу до потреби поширення правдивої історії та перевіреної інформації.

Творча група у складі Лесі Воронюк, Сергія Кримського, покійного Олексія Долі, Сергія Мартинова, Анастасії Федченко, Демида Єлізарова, Валентина Грінберга, Олександра Ткачука, Романа Гоменюка, Дениса Костандова, Дениса Олейніка та інших працювала над фільмом з 2017 року.

Фільм знімався в Україні, Білорусі, Ізраїлі, США, Великобританії за підтримки благодійного фонду «Кращим бути», генерального директора ТОВ «Рома» Романа Клічука, Чернівецької міської ради, виконуючого обов’язки голови Чернівецької ОДА Михайла Павлюка, Управлінню молоді та спорту Чернівецької ОДА, Олександра Юркова та громадської спілки «Музичний Батальйон», благодійного фонду «Коло», Організації українських жінок у Великобританії, Навчального центру «Десна», Інституту української мови НАН України, Посольства України в Державі Ізраїль.

Ткацький шлях

«Ткацький шлях» – соковите, яскраве і натхнення документальне кіно про народне ткацтво як частину української культурної спадщини.

«Ткацький шлях» завершує трилогію документальних фільмів, виготовлених ГО «Всесвітній день вишиванки» протягом 2016-2020 років: «Спадок нації» (2016), «Соловей співає» (2019).

Сьогодні, у натемніші часи українці потребують світлих, добрих, життєствердних, красивих історій. Саме таким є українське народне ткацтво – багатство різноманіття технік і взорів, застосування тканих речей в побуті та обрядовості, висока естетика виконання, супроводжена особливим пієтетом обожнювання та збереження тканих рукотворних витворів.
Команда стрічки заглибилась в історію на кілька тисяч років і дістала сенсаційні артефакти ткацтва, які є ознаками високого цивілізаційного виміру української ідентичності.
Кіноекспедиції розсіялися всією територією держави – від заходу на схід, з півночі на південь. Розтягнуті зйомки в часі були пов’язані із творчим задумом зняти ліжникарство в зелених літніх Карпатах, килимарство на осінньому Подністров’ї, стрижку овець на весняній козацькій Черкащині тощо. Саме в таких місцях, далеко від мегаполісів, міської метушні, споживацького суспільства і збереглися «острови» народних майстрів, автентичні ремесла, а також обряди, пов’язані із ткацькими виробами.
«Ткацький шлях» не лише розповідає про майстрів та види ткацтва, а й демонтсрує, як ткацтво переосмислюється сьогодні, як створюються нові образи та витвори на основі традиційних форм, і ці експерименти настільки вдалі, що потрапляють на обкладинки світових глянців та модних подіумів.
«Ткацький шлях» – це історія про українську ідентичність, осмислена через естетику різних ткацьких виробів та їх використання в обрядах. Стрічка складається із 8 епізодів, кожен з яких розповідає про різновид народного ткацтва («Полотно», «Рушник», «Намітка», «Плахта та обгортка», «Крайка», «Ліжник», «Гуня», «Килим»).
Фільм наскрізь просочений музикою гуртів «Гайдамаки», «Даха Браха», «US Orchestra», «Бурдон».
Над фільмом робота тривала три роки з перервами. Ідея створення стрічки належить дослідниці та майстрині з ткацтва Дарині Алєксєєнко. Авторка сценарію та режисерка – Леся Воронюк. У команді фільму: Валентин Грінберг, Олександр Ткачук, Демид Єлізаров, Сергій Кримський, Олексій Матвейчук, Денис Олейнік, Роман Гоменюк.
Фільм знято кіностудією «Диво» при ГО «Всесвітній день вишиванки» за підтримки Романа Клічука та ТОВ «Рома», партнерів ГС «Музичний Батальйон» та ГС «Народний музей України», Спільнокошту, Українького культурного фонду.

Трейлер: https://www.youtube.com/watch?v=3GCqSIsra7A&t=1s

Народжені у вишиванках

Ідея та цінності: вишиванка споконвіку вважалася оберегом людини. Для дитини матір вишивала льолю – першу сорочечку. Вишивання такої сорочечки було сакральним та інтимним процесом. Мати готувала перше вбрання для дитини в молитві, щоб оберігало, на повен місяць, щоб приносило достаток, поза сторонніми очима, щоб ніхто не зурочив.

Організатори акції прагнуть відновити традицію носіння дитячих вишиванок. Така ініціатива має культурну, просвітницьку, духовну мету.

Дитячі вишиванки передають від діда до онука, від бабусі до онучки, зберігають зв’язок українських поколінь.

Звісно, новонароджена дитина не пам’ятатиме себе у вишиванці, але коли виросте і знайде в шафі цю сорочечку чи побачить свої фото, вона знатиме, що народилась в українській родині.

Історія: Акцію ініціювала у 2013 році засновниця Всесвітнього дня вишинваки Леся Воронюк. Тоді в Чернівцях свої вишиті сорочечки отримали двоє малюків – хлопчик та дівчинка, які народилися першими в День вишиванки. Ці сорочечки стали справжніми оберегами для малюків. Саме в цих вишиванках батьки вирішили похрестити діток.

Масштаб: З Чернівців акції поширилася спочатку по всій Україні, а з 2016 року і по світу. Щороку оргкомітет Всесвітнього дня вишиванки дарує від 200 до 400 сорочок малюкам в найрізноманітніших куточках нашої країни – від сходу до заходу, від півночі до півдня.

Ініціативу активно підтримують місцеві органи влади, підприємці, вишивальниці, які самоорганізовуються і вишивають додаткову кількість сорочечок.

У світі акція «Народжені у вишиванках» круглорічно відбувається в Географія: Україна, Канада, Туреччина, Греція, Туніс, Таїланд, Сербія, Австралія, Німеччина, Малайзія, Ізраїль, Португалія, Азербайджан, Конго, Бразилія, Казахстан, Узбекистан, Кенія, ОАЕ, Індія

Вишиванки у подарунок передає ГО «Всесвітній день вишиванки» та особисто Леся Воронюк новонародженим українцям через українські посольства. Завдання посольства – під час реєстрації новонародженого громадянина України подарувати його вишиту сорочечку.

Артінслаляція “Вишиванка – одяг вільних” (2019 р.)

Інсталяцію присвячено Всесвітньому Дню вишиванки (щороку третій четвер травня) та Дню пам’яті жертв політичних репресій (щороку третя неділя травня). Артоб’єкт символізує «в’язничну камеру», в яку «ув’язнено» вишиванку.

Таким чином організатори Дня вишиванки намагаються відновити в пам’яті сучасних українців інформацію про українських політв’язнів СРСР, яких засуджували до довічного ув’язнення чи розстрілювали за носіння вишитої сорочки чи спілкування українською мовою. Також автори ідеї привертають увагу громадськості до того, що понад 70 українців сьогодні знаходяться за ґратами в російських в’язницях за вигаданими звинуваченнями та вважаться політичними в’язнями. Крім того, досі в російському полоні перебувають 24 військовослужбовці ВМС України.

Символічний хрест означає пам’ять про українців, які загинули за національні переконання.
З іншого боку «в’язниці» – дерево життя – символізує безперервність українського роду, силу, єдність та незламність української нації.

Ідея: ГО «Всесвітній день вишиванки»
Творча реалізація: Анатолій Фурлет, Сергій Лаушкін, Надія Фурлет.
Інсталяцію експоновано на Плоші Конституції в Києві, на площі в Чернівцях, в Чернівецькій ОДА

Виставка “Вишиванка – символ нескорених” (2019 р.)

У Верховній Раді України презентовано 25 експонатів з Сокальщини Львівської області, серед яких – старовинні вишиті сорочки, рушники, скатерки, вишиті полотна (початку 20-го століття) з українською символікою, зокрема тризубами, скриня. Ці артефакти українці закопували в землю напередодні операції Вісла та перед заслан- нями в Сибір, щоб уберегти від знищення. Чимало експонатів були відкопані нащадками власників.

Інтерактивний лекторій в Київському метрополітені про історію українського строю та вуличні етнолекторії в українських містах (2016 – 2017 р.)

Рекорд України (2011 р., Чернівці) «Найбільша кількість людей у вишиванках в одному місці – 4 189 осіб»

“Подаруй вишиванку захиснику” (2015 р.)

Збір вишиванок захисникам України (передано понад 500 сорочок)